Корекція вікових змін підшлункової залози. Чільне місце у вирішенні проблеми профілактики розвитку вікової патології та поліпшення якості життя літніх людей займає харчування. Зміною харчування людини можна істотно вплинути на функціональний стан організму і обмін речовин. Важлива роль у зв'язку з цим відводиться біологічно активним добавкам до їжі, що дозволяє відшкодовувати нестача деяких речовин в організмі і використовується для профілактики розвитку різних патологій. Відзначено, що ожиріння скорочує тривалість життя на 6-8 років. Важливим принципом геродіетікі є збалансованість калорійності харчування відповідно до енергетичними витратами організму. Найбільш важливими напрямками профілактики ускладнень у хворих ІНЦД є підтримка метаболічного контролю та корекція артеріальної гіпертензії, які досягаються навчанням пацієнтів, дієтичними обмеженнями, індивідуальними фізичними навантаженнями, а також використанням лікарських препаратів.
Дотримання дієти і певного режиму фізичної активності - основа лікування діабету 2-го типу у літніх людей, проте якість досягається метаболічного контролю часто залишається незадовільним. Тому в лікуванні хворих застосовують пероральні цукрознижувальні препарати, при необхідності - інсулін. При призначенні літньому пацієнту таблетованих препаратів існує небезпека прояви токсичних ефектів ліків. Така небезпека пов'язана із загальним станом літнього пацієнта, і насамперед з наявністю системного атеросклерозу і його ускладнень, що призводять до гіпоперфузії (ішемії) різних органів; зниженням функції органів елімінації - нирок і печінки; наявністю артеріальної гіпертензії у 50-80% літніх пацієнтів; прийомом сечогінних препаратів більш ніж 50% пацієнтів, що супроводжується згущенням крові і збільшенням концентрації застосовуваних ліків. Ряд даних вказує на важливу роль фізичного навантаження в підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну, зниження рівня глюкози в крові та активізації обміну глюкози в м'язовій тканині й печінці.
В даний час широке поширення в лікуванні ІНЦД придбали так звані сульфаніламіди другої генерації: глібенкламід (манинил), гліборнурід (глютріл), гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон) та ін Хоча сучасні сульфаніламіди можуть покращувати інсулінову чутливість, їх основна дія полягає в стимуляції секреції інсуліну підшлунковою залозою. Однак тривале лікування сульфаніламідами викликає зниження чутливості до них майже у третини хворих, а також ослаблення активності В-клітин підшлункової залози, що може стати причиною розвитку абсолютної інсулінової недостатності у частини хворих з ІНЦД. Розвиток вторинної резистентності до похідних сульфаніл-сечовини, а також часті побічні ефекти сучасних цукрознижувальних препаратів, що особливо важливо при лікуванні літніх пацієнтів, відносяться до невирішених питань медикаментозного лікування ІНЦД. У зв'язку з цим актуальним є пошук нових шляхів медикаментозної корекції метаболічних порушень у хворих ІНЦД.
Істотний інтерес представляє розробка ефективних і нетоксичних засобів, що підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну і В-клітин острівковогоапарату підшлункової залози до глюкози . В якості досить перспективного напрямку виступають дослідження з вивчення застосування в цих цілях низькокалорійної дієти або ж препаратів, які індукують ефекти низькокалорійної дієти. Встановлено, що хронічне застосування низькокалорійної дієти підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну, а також збільшує тривалість життя і затримує розвиток хронічних вікових захворювань. Так, при вивченні ефектів 10-річного застосування низькокалорійної дієти у макак резусів на функцію В-клітин острівковогоапарату підшлункової залози і чутливості периферичних тканин до інсуліну було виявлено, що у тварин, які отримували низькокалорійну дієту, базальні рівні глюкози і інсуліну в плазмі крові були нижче , а чутливість до інсуліну вище в порівнянні з контрольними тваринами, тобто мавпами, які отримували їжу без обмеження. У тварин, що утримуються на низькокалорійній дієті, спостерігалося також зниження маси тіла (головним чином за рахунок зниження маси жирової тканини). У той же час обмеження в дієті не робило істотного впливу на чутливість В-клітин острівців Лангерганса до глюкози.
Про механізми, що лежать в основі дії низькокалорійної дієти як на організм в цілому і збільшення тривалості життя, так і на функцію острівковогоапарату підшлункової залози, відомо не багато. Так, припускають, що збільшення тривалості життя і затримка розвитку вікових захворювань відбуваються внаслідок того, що низькокалорійна дієта знижує рівень метаболізму і оксидативного стресу, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. В останні роки в США інтенсивно проводяться дослідження зі створення препаратів, що роблять на організм дію, схожу з ефектами, надаваними низькокалорійною дієтою. Такі препарати отримали назву "caloric restriction mimetics" (CRM). До них, зокрема, відносяться 2-дезоксиглюкоза і метформін. Результати вивчення даних препаратів дозволили виявити їх здатність знижувати рівень інсуліну в крові у старіючих гризунів. Хоча дані препарати досить токсичні, дослідження в цьому напрямку дуже перспективні. З метою нормалізації функції підшлункової залози при цукровому діабеті як перспективних лікарських засобів вивчають пептидні препарати. Так, в експериментах на мишах було відзначено тривале зниження гіперглікемії у відповідь на введення глюкагон-подібного пептиду (GLP-1) і глюкозозалежний інсулінотропної пептиду (GIP) і збільшення біосинтезу інсуліну за рахунок впливу на інсулінову мРНК. В інших дослідженнях було показано позитивний вплив GLP-1 на сповільнення апоптозу при діабеті 2-го типу за рахунок інгібування відбувається конденсації ядра В-клітини. Ці препарати є надзвичайно перспективними в клінічній практиці. У той же час до цих пір відсутня інформація про їх ефективності та безпеки за результатами клінічних досліджень.
Створення концепції біорегулірующей терапії на основі патогенетичного застосування ендогенних фізіологічно активних речовин стало новим напрямком в проблемі корекції порушень, що виникають в результаті захворювань і старіння. В результаті 30-річних наукових досліджень В. Г. Морозов і В. X. Хавинсон запропонували й обгрунтували концепцію біорегулірующей терапії, заснованої на патогенетичному застосуванні пептидних біорегуляторів при різних захворюваннях, патологічних станах і старінні організму. Вперше пептидні бірегулятора багатоклітинних систем, отримали згодом найменування цітомедіни, були виділені авторами в 1971 р. з гіпоталамічної області мозку, епіфіза, тимуса і судинної стінки. Технологія отримання цитомединов передбачає уксуснокислую екстракцію поліпептидних фракцій з тканин молодих тварин, осадження і подальшу багатоступеневу очистку до отримання низькомолекулярних активних фракцій. Готова форма препаратів являє собою ліофілізований порошок, призначений для приготування ін'єкційного розчину. Цітомедіни виконують свої функції на рівні міжклітинних взаємодій і здійснюють зв'язок між нейрогуморальної, ендокринної регуляцією і геномом. Цітомедіни беруть участь у регуляції процесів диференціювання і проліферації клітин, змінюючи функціональну активність геному і процеси біосинтезу в залежності від стану багатоклітинній системи. За допомогою цитомединов підтримується певне співвідношення клітин в популяціях, що знаходяться на різних стадіях розвитку, а одержувані з інформаційними молекулами сигнали є ініціаторами подальшої цітодіфференціровкі. Таким чином, біорегулятори здійснюють інформаційний обмін між генами і міжклітинної середовищем, що є одним з необхідних умов індивідуального розвитку.
На підставі численних експериментальних досліджень можна зробити висновок, що пептидні біорегулятори володіють широким спектром біологічної активності.


Пептиди тимуса при взаємодії з поверхневою мембраною Т-лімфоцитів підвищують функціональну активність цих клітин. При наявності патологічних станів тімалін сприяє відновленню різних фізіологічних функцій організму: імунологічної реактивності, гемопоезу, гемостазу, нейроендокринної регуляції. В експерименті показано, що з віком у самок щурів підвищується поріг чутливості гіпоталамо-гіпофізарного комплексу до гальмування гормонами за принципом зворотного зв'язку. При введенні епітала-міна, виділеного з епіфіза мозку молодих тварин, відбувається зниження порога чутливості гіпоталамо-гіпофізарної системи до інгібування гонадотропної функції естрогенами і відновлення циклічної діяльності яєчників. Одним з перспективних напрямків у нормалізації секреторної функції підшлункової залози при старінні є застосування пептидних препаратів епіфіза (Епіталамін і егшталона). Є досить велика кількість як клінічних, так і експериментальних робіт, в яких вивчався вплив епіфіза на функцію підшлункової залози. Збільшення обсягу пінеальною залози у дорослих осіб, що страждали на цукровий діабет, було відзначено в одному з патоморфологічних досліджень.
Мелатонін (N-ацетил-5-метоксітрінтамін) є основним гормоном, вироблюваним епіфізом, і відноситься до похідних індолалкіламіни . Активність епіфіза знижується під впливом світла і зростає в темряві. Секреція мелатоніну має виразний ціркадіанний ритм, який визначається, головним чином, Супресивна дозозалежним дією світла на продукцію цього гормону. Рівень мелатоніну в крові починає підвищуватися у вечірній час і досягає максимуму до середини ночі з подальшим зниженням до мінімальних величин в ранкові години. Крім мелатоніну з епіфіза виділені серотонін, норадреналін, дофамін та інші біогенні аміни, що дозволяє ряду авторів розглядати епіфіз як складова ланка APUD-системи. Епіфіз також містить різні пептиди, що володіють біологічною активністю, структура більшості з яких до теперішнього часу залишається повністю або частково не ідентифікованої. В експериментальних дослідженнях було показано, що пінеалектомія приводила до зниження толерантності до глюкози, зниження рівня глікогенеза в печінці і м'язах, збільшення концентрації піровиноградної кислоти в крові. Антіінсуліновие ефекти мелатоніну або пептидів епіфіза були відзначені і в інших роботах. Наприклад, секреція інсуліну підшлунковою залозою щурів in vitro у відповідь на введення глюкози зменшувалася при обробці острівців Лангерганса мелатонином. В іншій роботі при дослідженні впливу мелатоніну на ендокринну функцію підшлункової залози у щурів середнього віку було виявлено, що щоденне введення мелатоніну пригнічує рівень інсуліну в плазмі крові до значень, характерних для тварин молодого віку. Повідомлялося також, що мелатонін значно зменшує ступінь перекисного окислення ліпідів, гіперглікемії та глікозилювання білків у щурів, хворих стрептозоцином-індукованим цукровим діабетом. Ін'єкції мелатоніну пінеалектомірованним щурам викликали більш значне підвищення рівня інсуліну в крові у відповідь на прийом їжі. У ряді досліджень встановлено цукрознижувальної дії епіфізарних пептидів у інтактних тварин і при експериментальному цукровому діабеті, показано вплив препаратів епіфіза на судинний тонус і ліпідний обмін.
На можливе регулюючий вплив мелатоніну на продукцію інсуліну вказують і дані про наявність в підшлунковій залозі специфічних рецепторів до мелатоніну. Таким чином, результати різних досліджень свідчать про ключову роль епіфіза в регуляції функцій нервової та ендокринної систем, яка здійснюється за допомогою взаємопов'язаної секреції мелатоніну і епіфізарних пептидів, носить переважно адаптивний характер до умов зовнішнього середовища і більшою мірою проявляється при екстремальних умовах і патологічних станах . Серед численних регуляторних функцій пінеальною залози відзначено її дію на вуглеводний обмін, яке полягає в зниженні рівня глікемії, стимуляції функції інсулярного апарату підшлункової залози і, можливо, підвищення периферичної утилізації глюкози, що є передумовою до вивчення можливості регулюючого впливу препаратів епіфіза на морфофункціональну структуру підшлункової залози . Про цукрознижувальної дії екстрактів епіфіза відомо ще з 30-х рр.. Були отримані переконливі докази того, що знижувати рівень глюкози в крові здатні тільки пептидні препарати епіфіза, тоді як мелатонін навіть у високих дозах не чинив впливу на показники вуглеводного обміну у епіфізектомірованних тварин. Показано, що епіталамін, крім регуляції функції нейроендокринної системи, надає вплив і на ендокринну функцію підшлункової залози. Так, є дані про прямому дії факторів епіфіза на інсулярного апарат підшлункової залози. М. Н. Остроумова та І. А. Васильєва в експерименті на кроликах встановили, що введення Епіталамін призводило до значного підвищення толерантності до вуглеводів після навантаження глюкозою і пониженню базальних рівнів інсуліну. При цьому протягом 1-го тижня відзначалася стимуляція базальної і реактивної інсули-немии, тоді як через 3 тижні після початку прийому препарату рівень інсуліну знижувався нижче початкового на тлі зростання периферичної утилізації глюкози.
Здатність Епіталамін знижувати рівень глікемії в експериментальній моделі аллоксановим діабету у щурів і підвищувати запаси глікогену в печінці свідчить про периферичних механізмах впливу пептидів епіфіза на вуглеводний обмін. Зниження стресовій гіперглікемії на фоні введення Епіталамін дозволяє припускати здатність пептидів епіфіза послаблювати дію катехоламінів, глюкокортикоїдів та деяких інших контрінсулярнихгормонів на вуглеводний обмін. Застосування Епіталамін для лікування хворих ІНЦД дозволило виявити його нормалізує ефект на базальні рівні глюкози і інсуліну в крові, а також рівень глікемії після прийому їжі, добову глюкозурию і зміст глікозильованого гемоглобіну в крові. Було виявлено також стимулюючий вплив синтетичного пептиду епіфіза - епіталона - на процеси всмоктування глюкози і гліцину у слизовій оболонці тонкого кишечника. Так, було показано, що застосування епіталона викликало значне збільшення рівня активної акумуляції глюкози і гліцину в різних відділах тонкої кишки. В іншому дослідженні було показано, що епіталон відноситься до малогідролізуемим пептидам, що дозволяє створювати на його основі препарати для перорального застосування. Результати цих досліджень дозволяють зробити висновок, що епіталон, синтезований на основі аналізу амінокислотного складу поліпептидного препарату епіфіза - Епіталамін, має виражену гомеостатическое вплив на травні процеси в тонкій кишці, в першу чергу у старих тварин.
Роль пептидів в регуляції функції підшлункової залози відзначена в дослідженні впливу синтезованого тетрапептіда Панкраген на біосинтез інсуліну у щурів в моделі аллоксановим діабету. Було показано, що концентрація інсуліну в крові тварин, які отримували Панкраген після введення аллоксана, підвищилася, в той час як у тварин контрольної групи інсулін в крові повністю був відсутній. Швидкість засвоєння глюкози у щурів з експериментальним аллоксановим діабетом, які отримували Панкраген, була порівнянна з такою у здорових тварин. У той же час при введенні глюкози щурам контрольної групи початкова підвищена концентрація глюкози в крові зростала і надалі повільно знижувалася, не досягаючи початкового значення. Таким чином, був сконструйований тетрапептид, що володіє здатністю інцііровать транскрипцію гена і синтез інсуліну при аллоксановим діабеті у щурів. Крім того, в експерименті на мавпах було встановлено відновлюючу вплив іншого тетрапептіда - епіталона - на секрецію інсуліну. Десятиденний курс епіталона у старих мавп приводив до відновлення порушується при старінні толерантності до глюкози та динаміки рівня інсуліну в крові у старих мавп.





UpDog logo  Proudly hosted with UpDog.